Територія НПП “Сколівські Бескиди” входить до складу зовнішньої атиклінальної зони (область зовнішніх Карпат), що відноситься до мегаантиклінального підняття Східних Карпат, яке ускладнено складчатими структурами та насувами. В межах національного природного парку виділяється ряд чітко орієнтованих у північно-західному напрямку хребтів на межиріччі Стрий-Опір, що характеризуються середньовисотними хребтами (1100-1200 метрів) з найвищою вершиною г.Магура (1136м). Хребти тісно пов’язані з надвиговими структурами – лусками. Останні фіксують простягання тектонічних лусок і відображають моноклінальні структури.

Хребти мають типове східнокарпатське простягання. Схили хребтів побудовані асиметрично: північно-східні схили хребтів приурочені до виходів голів твердих порід флішу (головним чином Стрийської серії) – круті; південно-західні, що відповідають падінню товщини – більш пологі. Гребені хребтів та їх вершини приурочені до зон масивних ямненських пісковиків. Зниження в рельєфі переважно зв’язані з зонами еоценового і олігоценового флішу. В межах території НПП основні тектонічні структури представлені наступними хребтами – скибами Сколівських Бескид: Сколівської з основними вершинами г.Ключ (929,7 м), г.Кучера (938 м), г.Перехресна (892 м), г.Діл (899,3 м), г.Ясенець (806 м). На північний схід скиба переходить пологими схилами в долинні комплекси р. Стрий. Південно-західні схили без чітких границь переходять у скибове утворення г. Парашки.

Скиба Парашки характеризується найвищими вершинами Сколівських Бескид: Парашка (1268,5 м), Тимків Верх (1227 м), Зелена (1227), Оброслий Верх (1177), Великий Верх (1177,5), Щавина, Корчанка та ін.
Скиба густо розчленована на окремі блоки, відповідно північно-східного та південно-західного простягання. Асиметрія скиби Парашки не виражена, рідко зустрічаються заокруглені вершинні форми.
До скиби Парашки з південного сходу прилягає Серединний хребет (Мальманстальська складка) з наступними найвищими вершинами: г. Кривий Верх (1072 м), г. Виднога (1132,4 м), г. Липовали (944,2 м).
Складка виклинюється на межиріччі Стрия-Опора.

До наймасивнішого скибоутворення відноситься скиба Зелем’янки з чітким розмежуванням гірських блоків річковими долинами північно-західного напрямку. На відміну від скиби Парашки тут чітко виділяються масиви округлої форми з полівершинними завершеннями хребта. До найвищих вершин відносяться: г. Магура (1362 м), за межами НПП – г. Кіндрат (1107 м), г.Буковець (1258,9 м)г. Мутна (1261 м), г. Кремінка (1135,5 м), г. Секул (1057 м), г. Перекоп (1057 м), г. Полонинка (906 м), г. Кечера (911 м).

Між внутрішньою скибою та скибою Зелем’янки чітко виділяється 2 паралельні пасма безіменних хребтів з найчіткішим формуванням конусоподібних вершин і поздовжнім (північно-західним) простяганням річкових долин р. Бутивлі і р. Рибник з висотами вершин 1226, 1216, 1120, 1130 м.

Рельєф південно-західної частини Сколівських Бескид представлений внутрішньою скибою. Простягання скиби чітко орієнтоване на північний захід. Хребет скиби монолітний, однак густо розчленований верхів’ями приток р. Стрий. Над хребтом піднімаються такі вершини: г. Високий Верх (1176 м), г. Мінчол (1035 м), та безіменна вершина висотою 1226 м. у південно-східній частині масиву. Тут чітко виражена асиметрія: північно-східні схили круті, південно-західні виположені. У низькогір’я скиба преходить чисельними вершинами круглої форми, що утворюють єдину систему дрібногір’я почленованого пасма.